Зводжуся незграбно так на ноги,
Перші роблю кроки, мов дитя,
Не чекаю й крихти допомого
Від цього нещадного життя.
Кажуть, що надія не вмирає,
Завжди її вогник у очах.
Я, зціпивши зуби, йду до краю...
Певно, в моїх також він не зчах!
Так, жива ще, віднайшлися сили...
Бачиш, доле, я іще дишу...
Б"ється серце, відросли знов крила,
Вірю в краще, мрію і пишу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632094
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2015
автор: Боднарук Ілона