Найневдаліша з усіх дочок…Це ж тому, татку мій, ти п’єш?!
Шклянка-градус - то молоточок,яким скоро мене уб’єш,
Яким скоро мене розчавиш й вб’єш прямісінько в серце кіл.
Сміло бий отим молоточком! Розтрощи отим молоточком
За невдалість.Ти ж так хотів…
Мій найкращий у світі татку, ти хоч спершу мене любив?
Як невинне хрестив дитятко в своїм серці мене носив?..
Вже не перший рік і не п’ятий знову й знову вбиваєш кіл.
Біль невтомна оця… завзята…
Хіба може боліти татко?!
А болітиме...як й болів?!.
Що ж…Зі мною все ясно, татку…Але ж мама…Її любив ?!
Отоді… перед Богом в церкві…Хоч Її в серці ти носив?
Сльози мами мій любий татко надто легко собі простив.
Як ж нестерпно мені це знати!!
Боже, як же ж нестерпно знати вагу кожної зі сльозин!..
Ні,зі мною все добре,татку…Але там…в світлі ліхтарів
Я укотре долаю слабкість все ж піддатись «рукам» мостів…
Бо ж я дійсно найгірша,татку, серед всіх,що на цій Землі.
Кожна з шклянок – немов відплата за прострочену дійсність днів,
У якій ти робив сильнішим усіх тих, хто тебе любив.
Чи ти знав,що болиш,мій татку?! Чи ти віриш у біль мій,татку?!
Чи болітимеш як й болів?!.
Знов зустрівши черговий ранок я розчинюсь на дні тих шклянок,
Захлинуся на дні тих шклянок у тім світі, що ти створив!
...В світлі порваних ребр – фіранок...в тиші серця без забаганок
Попрохаю щоб ту невдалість після тебе і Бог простив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632120
Рубрика: Присвячення
дата надходження 28.12.2015
автор: Христина Рикмас