Татку

Найневдаліша  з  усіх  дочок…Це  ж  тому,  татку  мій,  ти    п’єш?!
Шклянка-градус  -  то  молоточок,яким  скоро  мене  уб’єш,
Яким  скоро  мене  розчавиш    й  вб’єш  прямісінько  в    серце  кіл.
Сміло  бий  отим  молоточком!  Розтрощи  отим  молоточком
За  невдалість.Ти  ж  так  хотів…
Мій  найкращий  у  світі  татку,  ти  хоч  спершу  мене  любив?
Як  невинне  хрестив  дитятко    в  своїм  серці  мене  носив?..
Вже  не  перший  рік  і  не  п’ятий    знову  й  знову  вбиваєш    кіл.
Біль  невтомна  оця…  завзята…
Хіба  може  боліти  татко?!
А  болітиме...як  й  болів?!.
Що  ж…Зі  мною  все  ясно,  татку…Але    ж    мама…Її  любив  ?!
Отоді…  перед  Богом  в  церкві…Хоч  Її  в  серці  ти  носив?
Сльози  мами  мій  любий  татко  надто  легко  собі  простив.
Як  ж  нестерпно    мені  це  знати!!
Боже,  як  же  ж  нестерпно  знати  вагу    кожної  зі  сльозин!..
Ні,зі  мною  все  добре,татку…Але  там…в  світлі    ліхтарів  
Я  укотре  долаю  слабкість    все  ж  піддатись  «рукам»  мостів…
Бо  ж  я  дійсно  найгірша,татку,  серед  всіх,що    на  цій  Землі.
Кожна  з  шклянок  –  немов  відплата  за  прострочену  дійсність  днів,
У  якій  ти  робив  сильнішим    усіх  тих,  хто  тебе  любив.
Чи  ти  знав,що  болиш,мій  татку?!  Чи  ти  віриш  у  біль  мій,татку?!
Чи  болітимеш  як  й  болів?!.

Знов  зустрівши  черговий  ранок  я  розчинюсь  на  дні  тих  шклянок,
Захлинуся  на  дні  тих  шклянок  у  тім  світі,  що  ти  створив!

...В  світлі  порваних  ребр  –  фіранок...в  тиші  серця  без  забаганок
Попрохаю  щоб  ту  невдалість  після  тебе  і  Бог  простив.




адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632120
Рубрика: Присвячення
дата надходження 28.12.2015
автор: Христина Рикмас