До безумства запалі емоції,
Залишають сміття за собою,
Я закоханий в запахи осені,
Все сприймаю до дикого болю.
Все зруйноване, вітром розкинуте,
Запах смутку відчутний усюди,
Ледь зібравшись з останніми силами,
Я шукаю де сховані люди.
Але в місті залежних туманів,
Де покрите життя сірим попілом,
Тільки смутки живуть бездоганні,
Витісняючи щастя під опором.
І в очах, цього міста невдалого,
Вічні сльози, течуть крізь роки,
В сіроцвітті гарему відсталого,
Де не де, ще літають птахи.
Із надією й вірою в подисі,
Вони бачать щось в ньому живе,
Щось у світло-яскравому образі,
Що у кожному серці живе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632218
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.12.2015
автор: A.M.