Безмежний світ наш...І зимою
Мені приснилася зима.
Замерзли плечі і долоні,
І я в степу стою одна...
Я роздивляюся довкола,
Лиш вітер, сніг...І я одна...
Зима, зима - це виклик долі,
І я й сама, ніби зима.
Морозом очі засліпило,
Чого я жду? Невже кінця?
Кого гукать? Де взяти сили?
І де знайти у світ гінця?
Суха зима, як символ долі,
Диктує всім свої права.
І я в ній, ніби у неволі...
Мовчу...Неначе я німа.
Кущі й дерева зовсім голі,
Весь світ - ідилія сумна.
І я, як айсберг, із неволі
Шукаю виходу сама.
Немає віри, нема волі,
Все заморозила зима...
І я пливу у вічність долі,
І лише мить її - моя!..
Та слава Богу ніч скінчилась,
І я проснулася сама.
Одна...Одна в своїй квартирі,
А за вікном люта зима...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632227
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 29.12.2015
автор: геометрія