Кумася за вечерею
Спитала у куми
«А чи то гріх москалика
Послати.... до Москви
Кума відповіла «Не гріх-
То предків заповіти!
Бо те ж брехло заради втіх
Підпалює повіти,
Ще й у квітучому садку
Зробило полігон...
Що то за кара на віку-
Немов жахливий сон!»
Дві кумоньки аж до зорі
Про долю міркували
Та знахабнілих москалів
Так щиро посилали!
На ранок зажурилися
Казати – не робити,
А москалі прижилися
Й не хочуть уходити...
Кумасям нині не до втіх-
З москаликами лаються
«Та,хоч із вилами на них,
Одно у хату пхаються...
От лихо, Бог зведи гріхів!
З кого ж тепер питати»
Було б тих клятих москалів
У край свій не пускати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632323
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.12.2015
автор: Мара Рута