Чому верба над ставочком похилилася,
а молода дівчинонька зажурилася?
Верба похилилася – бережок змиває,
журиться дівчина: де милий не знає.
Як їхав далеко, то буде писати,
але про милого чомусь не чувати.
Чомусь не чувати ні листом, ні дзвоном,
тільки шумить верба листом своїм сонним.
Жовте листя верби пливе за водою,
"А чи буде милий у парі зі мною?
Порадь мені, вербо, порадь мені мила,
дай у душі спокій, а ще дай і силу."
"Візьми спокій, мила, у човників сонних,
що хитають хвилі над моїм бездонням.
Візьми тепло собі кожушка і сонця,
як засвітить ясно сонце у віконце.
Візьми собі силу з рідної землі,
зустрічай милого із далечини!"
Фотографія із інтернету.
12.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632344
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.12.2015
автор: Светлана Борщ