Спалахують вогні. В будинках, що навпроти,
Святкується Різдво, смакується кутя…
А ми чомусь – ОТУТ, відкладені «на потім»,
Ламаємо себе у битві за життя…
Чи то вантажний мчав, чи пасажирський потяг,
Безжурному його «татам, татам, татам…» -
Ми заздримо тепер, відкладені «на потім»
У мрії про життя, яке вирує ТАМ.
Та не питай «за що», а поміркуй – ДЛЯ ЧОГО
Тебе лишили ТУТ? Аби збагнув і ти:
У пишноті своїй який цей світ убогий!
Як пнеться він – в ім’я убогої мети!
А як збагнеш – тоді ти вилетиш на волю,
І буде в тебе все – вогні, Різдво, кутя,
І потяг повезе – гартованих до болю –
По золоту медаль за вигране життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632602
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.12.2015
автор: Олександра Малаш