Душа заснула під твоїм крилом –
Мов кошеня, згорнулася клубочком...
А ти дивився в мій фотоальбом –
В якусь одну, невідворотну точку.
І під твоїм крилом вона жила,
Допоки плоть обвішалась гріхами...
Їй снився Саваоф. Він був зі скла...
Та раптом плоть упала, наче камінь,
До ніг Отця – та так, що поточивсь...
Розбився Бог! І заридали люди...
Прокинулась душа... І голос чийсь –
Напевно, твій – шепнув: “Я більш не буду...”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2015
автор: Олександра Малаш