Дві тисячі чотирнадцятий рік
Стрічаємо в підвішеному стані –
Не так, як це було колись, торік –
В блокаді, ні, скоріше, при повстанні
Студентів, зрілих і старих людей,
Претензії що об’явили владі,
Їх не лякає дощ і сніг, що йде,
Й міліція у касках й при параді.
Й мовчить ялинки гілля у крові
Людей, беззахисних і зовсім юних.
Знайшли обвинувачення нові
Ті судді, які думають – не клюне
Біда ніколи їх у цім житті,
А їхній суд тепер – то суд Іуди:
Не наказали винних в побитті,
Тай люди ці для них, мабуть, не люди.
Гадають, зійде все з нечистих рук,
І захистить їх ця гнила система,
Не хочуть знати правди, запорук
Й що перед ними «демос», а не «демон».
І капає з гілок ялин роса,
Червонувата, бо дощем розмита,
Ні, матерів то є рясна сльоза,
Дитя якої там було побито!
Дві тисячі чотирнадцятий рік,
Господар ти історії й погоди,
Я ж хочу, щоб ти виразно прорік,
Що зміниться в житті мого народу?
Чи темно-синій дерев’яний кінь
Державу вивезе і зцілить рани?
Я вірю: мрії збудуться такі,
Й народу успіх вже не за горами.
5.12.2013.
[b]А через 2 роки [/b]
[b]Минув дві тисячі п’ятнадцятий вже рік[/b]
Минув дві тисячі п’ятнадцятий вже рік…
В війні, із втратами, і з невимовним болем.
Він від Кремля країну не вберіг,
Та не поменшало від того в нас любові
До неньки України, рідної землі,
Де перший подих наш, невмілі перші кроки,
Де рідні навіть в небі журавлі,
Гаї й ліси, річки й поля, широкі.
Де ранком жайвір сонце звеселя,
Легенди сиві тчуть старі Карпати, –
То наша, Українська все земля .
На неї ж ворог посягнув зубатий.
О небо й зорі, відверніть біду,
Допоможіть спинити супостата,
Щоб рік шістнадцятий вогонь війни задув,
Щоби живих дітей стрічала мати.
31.12.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632676
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.12.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)