Цей мороз – пустун великий
З роду молодців:
Хутко всі ставки і ріки
Узяв на приціл
І смарагдовим привіллям
Заіскривсь овид…
Отака могутня сила!
Ну який це дід?!
В зоосад при зірці ранній
Нищечком заліз,
Мавпенятко полум’яне
Нам у дар приніс.
Тихо став побіля хати,
Зазирнув в вікно,
Де дівчатка і хлоп’ята
Вже мандрують сном.
Дочекається на чатах
Доки сплять вони…
А назавтра – на санчата,
Лижі, ковзани
Всіх поставить, мов солдатів
У веселий стрій,
Щоб було про що згадати
Літньої пори.
Жартівник не утомився,
Не опустить рук…
Мабуть це не дід явився,
А його онук!
Та не варто нам ламати
Голови над цим,
Бо вже стрілки циферблата
Тормошать гінців.
Ми їх пустимо до хати.
Правда, не усіх,
Бо зневіру шанувати –
То великий гріх.
І подібним троглодитам
Дружно скажем – ні!
Уже краще согрішити
В пристрасті вогні.
Тож беремося за руки –
І в новий похід!
А діди такі й онуки –
Наш козацький рід!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632930
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.01.2016
автор: stawitscky