Стирає пам’ять сторіночки наші…
В заручниках у неї, наче, ми.
Все, якось, забувається вчорашнє…
Але, не час, коли були – дітьми.
Дерева, нам здавалися – до неба,
струмочки, наче, річечки прудкі,
І щастя було більшого не треба,
ніж хлюпатись босоніж у воді.
Нас окриляла батьківська довіра,
В обіймах мами затишно було,
А час іде… В своїх дітей вже – вірим,
Та, пам’ятаєм мами рук – тепло!
Життя гортає… Сторінок все – менше,
Лишається прожить, чи прочитать.
У кого ще – початок, звісно – легше,
Аби – в добрі, щоб дітям – пам’ятать!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633074
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.01.2016
автор: tatapoli