…Ніби зайшла відвідати одну родину, а там – те маленьке створіння:
дитинча – не дитинча, якесь сіреньке, півметрове, з прозорою,
слизькуватою шкірою та одним чи двома тонесенькими мишиними
зубами. Дивилася на нього з великим жалем і, навіть, з легкою відразою,
а воно мовчало, забившись в куток. Ось тільки не пам’ятаю, а чи були
поруч батьки, бо якісь люди були…
Потім - величезна демонстрація : шеренги, шеренги,шеренги,
хоч і ламані…І я побачила знову його – знайоме до болю сіре
створіннячко, що загубилося під ногами в людей. Так і не второпавши
чиє воно, кинулася в ту гущу і підхопила маля на руки. Я притискала його
до себе в бажанні зігріти і захистити. Воно ж, біднятко, налякане людьми,
лише тремтіло. Всім своїм тілом, всією душею я відчувала те тремтіння
та гучне биття маленького сердечка. Відчувала, як мене наповнює велике
блаженне почуття любові.
Шкодувала, що не взяла на руки ще тоді, першого разу, що не зігріла…
Так, воно не таке як усі, та й любити не дається, але саме потребує великої любові і тепла.
Кожна душа має своє обрамлення...
Я любитиму тебе, сіреньке створіння, мій маленький гуманоїде з космосу.
Що ж це таке мені наснилось?..
(3 січня 2016)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2016
автор: палома