Все уявляється мені,
що ти прийдеш колись під ранок.
На склі мереживом повиснуть накрохмалені сніжки.
І як колись дітьми з тобою
ми заскочемо на сані
переполох робити.
Ох!
Уперше сніг такий крихкий!
Скриплять замети під ногами.
Дерева іній оповив.
Навколо дюни і савани,
горби верблюжі,
міражі.
А небо поряд - волошкове,
як хто рукою прихилив!
За нами пильно споглядало - дітьми із в`язаних шарфів.
І ми не виросли із казки,
а лиш змінили материк.
Під Новий рік на мерехтливі зорі
зиркаєм крізь вікна.
Слова несказані тоді -
не мають місця в голові
і по сьогодні не знайшовши,
турбують те, що
б`ється зліва...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633253
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2016
автор: Ліна Біла