Зимо, зимонько, зима,
Ти чарівна, як весна...
Дякую за казку,
Сніг пухкий і ласку.
І за лід, і за коньки,
І за лижі, й за санки,
За канікули зимові,
І веселі, й пречудові,
За дерева здоровезні,
Що здаються й величезні,
Снігом вкриті і сніжками,
Ніби коржики вершками,
Що дзвенить крига на річці,
Ніби дрова в нашій пічці.
Білий світ, що став широкий,
Неповторний, зимоокий...
Лиш верба схилилась низько,
Йти до неї важко й слизько.
А вона скрипить під снігом,
Обвіяна диким вітром.
Ой, вербичко, моя вербо,
Не скрипи так сумно й вперто.
Я тобі допоможу,
Зайвий сніг з гілок струшу...
До верби я пробираюсь,
Звільнить її намагаюсь,
З гілля сніг трушу й трушу,
Ще й пробачення прошу,-
Що зима для нас потіха,
А вербі та й не до сміху,
Бо гілки в неї скриплять,
А буває що й тріщать...
Обтрусив я з верби сніг,
Він упав мені до ніг.
Звеселилася верба,
Стала знову чарівна.
Поспішаю я додому,
Написати віршик новий,-
І про зиму, і про сніг,
Про вербу і Новий рік...
Зимо, зимонько, зима,
Ти чудова, як весна,
Твій легкий пухкий сніжок,
Зимових творець казок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633446
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 04.01.2016
автор: геометрія