Солдат на вахті… і зима надворі...
Мороз із вітром стогнуть ніч і день…
Дружина вдома, мати й діток двоє…
Боєць до Бога річ таку веде:
«За що караєш, Отче, Україну?
Чому послав неждану нам війну?
Чи хочеш, щоб народ таки загинув?
Цього ніяк, ніяк я не збагну…
Чому дозволив знову панувати
В моїй країні ситим чужакам?
Чи не пора вже Січ нам заснувати,
Бо програвать не личить козакам,
Слова для котрих «наша Україна»
Не є пустопорожній в серці звук,
Такі не стануть більше на коліна
І не пробачать знов дитячих мук.
Для них є дорогою Україна…
Це слово їм солодке і святе,
І доленька тяжка її, чаїна,
Поставить їм завдання непросте:
Захисниками вірними їй стати,
Дружинам, дітям, їхнім матерям,
І вигнати із хати супостата.
Пора на віче козаків збирать.»
Мороз із вітром і пече, і ріже…
Думок у хлопця повна голова…
Згадав своє козацьке місто Ніжин,
Туди колись збирала булава
Відважних, сильних і завжди сміливих,
Щоб вірно боронили рідний край,
Хоробрих, мудрих, добрих і кмітливих,
Пора таких до купи вже збирать,
Щоби вручити булаву такому.
Хто честь свою на гроші не зміня,
Відважному, нехай і молодому,
Якому рідна й дорога земля!
3.01.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633473
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.01.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)