Чомусь мені не хочеться жити так, як усі. Не хочеться мислити так, як усі.
Не хочеться обмежуватися рамкою суспільства (крок вліво, кров вправо – розстріл).
Хочеться бути самою собою. Просто йти своєю стежкою, дивитись на світ своїми очима, говорити своєю мовою, любити цей світ по-своєму, не прикривати обличчя паранджею «правильності». Так, я не досконала особа, так, я б’ю ґулі і буду бити, йдучи своїм шляхом. Але це мій досвід, мої гулі, мій біль, які різьблять моє Его, заставляють відчувати, що моя душа жива, прагнуть робити мене мудрішою, сильнішою, подекуди твердішою, подекуди м’якшою. А межі, насправді, у діях є, але не ті, що їх нав’язує суспільство, а ті, що їх підказує душа. Вона десь там за грудиною, як той будильник під вухом на світанку, починає подавати сигнали: «Дзінь- дзінь! Дзінь- дзінь!" при моєму наближенні до тих, мною намальованих, червоних ліній, на яких написано: «Пізнавай життя, але старайся не нашкодити ближньому».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633485
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 04.01.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)