Яка дивна краса неопала
Заступає шматочок небес,
Диво-ніч на Івана -Купала
І підсніжник,що з снігу воскрес...
Виціловує вітер суцвіття,
Свої груди здіймає земля,
Як врожайне , багате поліття,
А Різдвяна як світить зоря !!!
Яке щастя, ніким незбагненне.
Коли мати годує дитя...
Це велике і щось сокровенне,
Бо ніщо не зупинить життя
Де ж слова віднайти , милий Боже,
Щоби душу у слово вплести,
Я ж бо родом із осені, може,
До весни молодіти й рости
Але рвуться вони, навіжені,
Як нестриманий вітер в полях,
Як розбурхані коні шалені,
як замріяна свіжість в дощах.
Може, плакав уже дехто ними
Чи радів невимовно колись
І вони будуть завжди живими,
Бо цей "дехто" над ними моливсь
Так молюсь над любовю своєю
До травинки, росинки, зорі
Цю красу чую серцем-душею
У досвітньо-вечірній порі.́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633502
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 04.01.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова