Органними дзвонами серцем пориви холодного вітру,
Хвилею дрож пробігає по зовсім озяблому тілі.
А на землю сьогодні кидає небо білу палітру,
На зоранім полі зализують рани сніги сполотнілі.
Хмари холодні без жалю зжирають розірване сонце,
Промінь останній в конвульсії гине дрібно і срібно.
То зима хоче осінь сьогодні вже вигнати конче,
Хоче правити світом тепер уже одноосібно.
Проплакала осінь і зникла в схолоджену просинь,
Вже білі віночки звисають над шибками вікон.
Мохнаті сніжинки літають роями мов оси,
І падають, падають, падають з неба без ліку.
2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633504
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2016
автор: Василь Надвірнянський