Здружився беркут із орлом-мутантом,
Стріляв в своїх без крапельки жалю,
В нелюдський спосіб він служив гаранту
В угоду ненажерному кремлю.
Він, ніби, був на службі у народу
І назву птаха гордого носив,
За злочин вічний брав винагороду
( Народ тоді від горя голосив).
Хоч заховався зі страху від кари,
Та першим пострілом він сам себе убив,
Злетіли в небо синє сто Ікарів-
Розтерзаних українських синів.
Назавжди беркут впав додолу з неба
І всохли крила, мов осіннє листя,
А сто Ікарів дивляться на мене,
У небо над Вітчизною знялися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633688
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.01.2016
автор: Шостацька Людмила