Моя душа здіймається, бува,
У піднебесся чисте і безхмарне,-
Від вітру й сирості ховається вона
Й того, що називається" бездарне"
То злота променів торкається вона,
На легких крилах вітру понесеться
Яка ж тоді легка вона й жива ,-
Тоді і муза золотом несеться !
А що вночі вже ляже у зорі
Спочити трішки скраю ,на ріжечку
Поспати б тілу у такій порі...
Ану, зірветься із зорі краєчка ?
Літай , душе моя, допоки я живу
Це щастя - незрівнянне з чиось іншим
Розвію хмари, просто розжену,
Влаштую щастя і собі і іншим
Лягайте, строки на простий папір,
Що часто так людей переживає,
Душа вам сипле водограю зір
Можливо, хтось, колись -таки згадає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633741
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.01.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова