Заберіть мою печаль,
Хоч вона міцна, мов сталь,
Хоч вона слизька, як лід
Заберіть її, втопіть.
Заберіть мою печаль,
Бо вона лишає жаль
У душі, а їй не просто
Бачать зорі, бачить космос!
Ціле місто наді мною,
Все покрилося пітьмою!
Так здається буде завжди
І нема на світі правди!
Спокій знов втіка кудись
Каже мені: "не журись"
Та як втік прийшла тривога,
А чи є боротись змога?
Це ж питання риторичне,
Видно стан мій апатичний,
Знаю серце, то не сталь,
Йди собі, моя печаль...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633754
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.01.2016
автор: Митич@