Дитя воно дитя…

Коли  я  бачу  як  хизується  дитина,
Айфон  останній  і  туфелькі  такі,
Це  не  її  вина  і  не  її  провина,
Це  просто  так  зажралися  батькі.

Бо  ж  не  важливо  скільки  в  тебе,
Яка  у  тебе  є  освіта,
В  житті  людина  кожна  треба,
І  як  вона  була  б  не  вдіта.

І  думає  що  все  у  неї  є,
А  одноліток  призирає,
Тільки  за  те,  за  те  своє,
Що  в  них  можливості  немає.

Я  зупиняюсь  і  жалію,
Дитя  воно  –  дитя,
Поки  іще  не  розуміє,
Назад  не  буде  вороття.

Пройдуть  роки  вона  зросте,
Тоді  вже  пізно  щось  змінити,
Життя  то  буде  не  просте,
Не  зможе  серцем  полюбити.

Вона  навчиться  заробляти,
І  буде  жити,
Одне  не  зможе  –  щоб  давати,
І  цьому  порадіти.

От  просто  так  –  своє  комусь,
Без  вигоди  для  себе,
Не  зрозуміти  їм  чомусь,
Навіщо  це  так  треба.

Лише  слова  їм  -  співчуття,
І  в  тяжких  муках  помирати,
Бо  час  прийде  іти  з  життя,
А  жаба  давить  залишати.

І  мир  в  собі  лиш  буде  мати,
Як  вчить  святе  писання,
Не  втомиця  рука  давати,
Якщо  це  навіть  і  останнє.                

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633930
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.01.2016
автор: Рибанчук Микола