Спотворивши себе до невпізнання
Й, насамперед, вразливу вічну душу,
Вернись назад – думками – до страждання
Розп’ятого Месїї Іісуса.
Хай сповниться до атома, до краю
Світлиця тіла тим Великим Духом,
Що з підземелля до Світлиці раю
Тебе введе з пошаною за руку.
Зайди у храм. Почни свою дорогу
До Вічності з молитви та причастя,
І спалахне в священніших чертогах
Те полум’я сердечне, що погасло…
Зміни себе. Примирення із Богом
І є, мабуть, найбільшим в світі щастям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633983
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.01.2016
автор: ацеа