Зимні пальці дощу щемко молять: "Впусти...
Тук. Тук. Тук.
Я замерз вже украй, утомився від себе
самого.
Не зігріє ніхто вічно мокрих посинілих рук,
не наллє й краплі чаю у склянку духмяно-
міцного.
І не висушить мештів, що бризкають в різні
боки
мною рясно, даруючи свіжість все новим
калюжам.
І пісні по дахах не заглушують тужні думки.
З друзів лиш Самота, бо усі поховались від
стужі."
Все не вірячи вухам, вслухаюсь у сповідь таку,
У зітхання приречене, щедро покупане в
муках.
Безуспішно напругу жену дивно тремтко-тонку
Й розчахну рвучко двері.
Нікого.
Безлике "тук- тук" лиш.
26 березня 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633995
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.01.2016
автор: Мар`яна Квич