ptaha
Лічить кроки старенький годинник.
До Різдва – кілька срібних сніжин.
Із минулого запах цитринний
Гладить хутро красуньок ялин.
Стіл святковий змахне рушниками -
І, як диво, запахне кутя,
Примовляючи: Зірка над нами -
Тож родилося Боже Дитя!
Десь надворі лунають колядки.
Ходять Сонце із Місяцем вдвох –
Носять кожній родині на свято
Промінцями Любов і Добро.
Стіл святковий гостей пригощає,
І по колу кружляє кутя.
А згори Зірка всім сповіщає:
Народилося Боже Дитя!
Оживають портрети на стінах,
Зупиняється в просторі час.
Це вона – наша ненька Вкраїна –
У родину об'єднує нас.
За святковим столом пригадаймо
Тих, що наше боронять життя,
Долі їм у Зорі попрохаймо,
Що явила нам Боже Дитя!
-------------------
горлиця
ЖУРАВЛІ
Знов летять журавлі понад степом,
В далинІ сумне чую кру – кру.
Чорні хмари зв`язалися кленом,
І журавка знов плаче - помру.
Ой, летіть журавлі, повертайте,
Батьківщина вас кличе назад.
То ж свій край на чужий не міняйте ,
Вас чекає гніздо своїх хат.
Так і я, повернусь в Україну.
Над Дніпром ту стежину знайду,
Де стрічала сліди журавлині,
І по них я в дитинство пірну.
Ох, ви сни, чародійні, бажані,
Сніться, сніться я тут відживу,
Бо лиш в мріях усе це кохане,
Хоч на мить я в душі воскрешу.
І пахучі степи й рідну хату,
Я до серця свого притулю,
Й тут засну, щоб уже не літати,
За далекі моря, в чужину.
Ой летіть журавлі, повертайте,
Батьківщина вас кличе назад.
То ж свій край на чужий не міняйте ,
Вас чекає гніздо своїх хат.
----------------------
Віталій Назарук
СОЛОВ’ЇНІ ГАЇ
Солов’ї цілу ніч не змовкають,
У квіту зеленіють гаї.
Вони нашу любов виглядають,
Де єднають серця солов’ї.
Приспів:
Миготять в небі яснії зорі
І любується Місяць здаля…
Білі хмари, як хвилі у морі,
Закохались в пісні солов’я.
А ми взявшись за руки з тобою,
Йдемо слухати в гай солов’я.
Сядем разом удвох під вербою,
Моя доле, єдина моя.
Приспів.
Соловей все співав нам про щастя,
Від цілунків п’яніли вуста,
Вітер в гіллі вербовім хитався,
Нас п’янила травиця густа.
Приспів.
----------------------
Сергій Ранковий
ОСІННЯ ЗУСТРІЧ
Розмалює скуйовджена осінь,
Мальовничі пейзажі свої,
А у небі захмаренім просинь,
Підморгне синьооко мені.
Розляглись попід ліс полонини,
Де журчать кришталеві струмки.
Ми з тобою зустрілися нині,
А у небі летять журавлі.
Пролунає відлунням сопілка,
І відчують серця резонанс.
З неба впаде замріяна зірка,
Як зорі промайне диліжанс.
Заіскряться у темному небі,
Нескінченно далекі зірки.
Я тихцем пригорнуся до тебе,
І згадаю роки молоді.
Посміхнеться розхристана осінь,
Розійдуться холодні вітри,
Розтріпають приховану просідь,
Нагадавши мені про роки.
Розляглись попід ліс полонини,
Де журчать кришталеві струмки,
Ми з тобою зустрілися нині,
А у небі летять журавлі…
--------------------
Олександр ПЕЧОРА
РІДНИЙ ДВІР
Відлітають з гнізда пташенята,
а на крилонька пам’ять беруть.
Важко доленьку наздоганяти,
нелегка ж простирається путь.
Як же часто мене доля била!
Походив, побродив, політав…
Рідна ж хата – повік буде мила.
Звідси в світ йде дорога свята.
Кожна пташечка свій має голос.
Має вартість свою кожна мить.
Скільки всякого скарбу навколо!
Таємниче про це сад шумить…
А повітря густе і духмяне
бадьорить, веселить і п’янить…
Щедрий спомин оцей не зів’яне.
Рай наземний Господь боронить.
В рідний двір, де любисток і м’ята,
повертаюсь на крилоньках мрій.
В рідну хату, де мама і тато,
де негаснучих споминів рій…
Як би доля мене не сварила, –
рідне хатнище радо віта.
Тут лікую поранені крила.
Тут Вітчизни моєї вівтар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2016
автор: Віктор Ох