Україно моя, Україно,
Душа моя так не страждала,
Якби не бачила не знала,
Як здобичю стерв’ятників ти стала.
Як рвуть на на часті твоє тіло,
І в цій среді,
Мені ні як не зрозуміло,
Вони як риба у воді.
Творять то зло віками,
У них це у крові,
Тепер це сталось уже знами,
Їм все одно що ми живі.
Ми бачим злодіяння їх,
А злодія не бачим,
Отой чужий серед своїх,
Лиш по ночах тихенько плачим.
І ліки навіть підробляють,
Вони вже всюди,
І так багатство наживають,
Вони скоти - вони не люди.
Від ліків тих і люди мруть,
А їх не можна зупинити,
Бо їм в кишеню гроші йдуть,
З грошима важко посадити.
І ми це бачим терпимо,
Але чому , скажіть чому,
Коли ми скиним це ярмо,
Поки ні як я не збагну.
Автор ідеї: Сєдой Володимир Антонович
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634087
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.01.2016
автор: Рибанчук Микола