Проникнути у мушлю твоїх снів,
Себе у них шукати до нестями.
Там наші весни, мрії і пісні,
Там ми лише торкнулися життями.
Бо інший світ – далекий і чужий
Тобі нарік холодні небокраї…
Чому ж я, вже за кроки від межі,
Тебе у снах і досі ще чекаю?
Дороги снігом згадок занесло,
І сивина – як не сахайся – личить…
І все ж оте приудайське село,
Те наймиліше із усіх обличчя
Яскравим сяйвом першої зорі
На небі непорочного світанку…
І хай між нас печаль календарів,
Це наше свято – спільне – до останку!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634117
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2016
автор: stawitscky