Копає заступ яму потихеньку.
Світ не стійкий у матах і крові.
Лишились дні, ще трохи, майже жменька,
Всі в караулі, наче вартові…
А я крокую в стороні від ями,
Дивлюсь, яка насправді глибина,
Приходити навчивсь давно до тями,
На скронях не даремно сивина.
Ще поки неглибока свіжа яма,
За нею теж удаль дорога є…
Життя люблю своє я до безтями,
Та яма завжди думку дістає…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634178
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.01.2016
автор: Віталій Назарук