Мій Атом, одинокий і безсилий,
А я - твоя Молекула жива,
Бо все життя в руках тебе носила,
Щоб не спіткнувся і не впав, бува...
Ти - неподільний і тому холодний,
Ти - тонкостінний і такий слабий.
Я так боялась, щоб не був голодний,
Щоб у теплі і затишку, аби...
Свої ж так хочу атоми розсипать,
Щоб і мене носив хтось на руках,
Щоб і мою печаль зумів хтось випить
Одним же махом. Я забула б страх...
...І вже я вільна, бо зв'язки порвала,
Та щось ніхто на руки не бере...
Ти - зблід, а я сильнішою не стала -
Без атомів молекула помре...
А це вже геть не я, а горошини,
Розсипані в столоченій траві,
І знов глибоке відчуття провини
Болить. Бо вже ми разом неживі...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2016
автор: Наташа Марос