Закохані в холод зими не бояться.
Гріють руки об чашки і давно вже на «ти» із пледом.
Їх вени все льодом повня́ться й повня́ться.
А серце розтопить мій чай. Із медом.
Новий шанс. Нове слово та чистий аркуш.
Нова мрія, новий епізод, новий день.
Ти вже ніколи не будеш такою, як зранку.
Із Новим роком, можливо, пізнаєш Дзен.
Зазирнеш в Заполяр`я чи відкриєш для себе танго.
Знайдеш сили пробачити все на світі.
Дізнаєшся, що безмежно смачне те манго.
Йтимеш вулицею, а тобі засміються діти.
Можливо, в цей рік ти підкориш Говерлу
Чи досягнеш до дна океану.
Ти жива. Тебе не роздерли.
Тебе , дорога, не ввели в оману.
Глянь : за вікном- життя,
Там доля тебе чекає.
Глянь! Ти ж уже не дитя,
Але щастя в тобі чомусь майже немає.
Твої вікна все плачуть зсередини й зовні.
Не впускаєш мене ні на мить до себе.
Ми з тобою, кохана, вже наче кровні.
А ти все без чуття, як амеба.
Розганятиму кожну хмаринку над твоїм чолом,
Всякий сум чи то суд, самосуд чи то плач.
Я навіки твій антисамотній шолом.
Я та киця, що несе тобі калач.
Закохані в холод зими не бояться.
Гріють руки об чашки і давно вже на «ти» із пледом.
Їх вени все льодом повня́ться й повня́ться.
Твоє серце розтопить мій чай. Із медом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634418
Рубрика: Присвячення
дата надходження 08.01.2016
автор: Луноокая