Дорогий сусіде, твоїм вікнам сьогодні темно. Той четвертий поверх міг би часом вмикати світло. Бодай одну лампочку чи краще палити свічку. Той четвертий поверх міг би наповнитися галасом. Ти б привів туди друзів, ви б випила пива, дурманіли, придумували один одному прізвиська, розказували смішні історії, замовили б піцу, мабуть. Я б побачила силуети з сусіднього будинку. Просто тіні, що рухаються. Я б воліла побачити тіні з твоєю присутністю.
Та найбільше мене хвилюють твої вікна, сусіде. Влітку по підвіконню тарабанив дощ з усієї сили, взимку тріщав мороз, бив по них своїми долонями, залишаючи сліди. Восени на те ж підвіконня нападало листя, і його ніхто не змітав . Я не пам`ятаю твої вікна навесні. Пробач.
Сусіде, товаришу, а якщо цієї зими тобі затоплять квартиру? Уявляєш? Забудуть скрутити крани, і вода з ванни переллється на підлогу, а потім почне капотіти зі стелі на твій четвертий поверх? А якщо там поселяться риби? Золоті риби, що лиш те й вміють, що плямкати своїми риб`ячими губами і пускати бульбашки доверху. Якщо ти колись приїдеш, запхаєш ключа у замок, відчинеш двері, а на тебе впадуть тони води? Такий собі домашній океан. Квартирний океан.
Як дивно, що я про це думаю.
Ти кинув палити. Та чи залишив стару напівпорожню пачку цигарок у порожній квартирі? Мабуть, залишив. Тепер це цигарки квартири. Уявляєш, квартири теж палять. Часом. Не так, щоб це було їхньою звичкою…
Господи, що я верзу?
Та все ж уяви , які самотні ті вікна. Їм холодно. Ніхто не дивиться крізь них. Вони як нічна голота. Босі. Босі вікна. Голі вікна.
Хочу торкати стіни твоєї квартири. Це все, що у мене залишилося від тебе: сусідній будинок, четвертий поверх, самотні вікна. Можливо, там я знайду свій спокій? Вперше спробую запалити? Розгляну фото, які ти забув , коли збирав валізу.
А що буде, як квартира згорить? Займеться коханням з полум`ям? Уявляєш? Спершу вогонь охопить старі коври. Згодом перекинеться на фіранки. Буде жадібно і похапцем здирати з того карнизу тканину, як плаття з жінки. Палитиме все до останньої нитки. Фарба злізатиме , перетворюватиметься у попіл на моїх очах. Буде скиглити, жалібно пищати. Той Гефест, він ж Сварог, з часом добереться до твоїх вікон. Буде цілувати твої шибки (на мить замислююся, що я б була не проти побути полум`ям). Нагріє їх до кінцевої та виштовхне назовні. Виштовхне усі шматки скла. Вони осипатимуться , як зорі, як сльози з очей немовляти. Летітимуть у різні боки, наче білизна, яку здійняв вітер і поніс у своє лігвище .
Дорогий сусіде, друже, твої вікна скулять за тобою. Скупо дивляться на перехожих, повільно втрачають глузд. Здається, що хочуть пити. Просто благають про ковток води.
А знаєш, я пам`ятаю, як ти заходив у той під`їзд того вечора. Я бачила, як загорілося світло у вікнах твоєї кухні. Так гірко я не плакала ще ніколи.
Дорогий сусіде, друже, найкращий друже, чи згадуєш ти часом наші посиденьки? Чи не холодно тобі там, за кордоном? Чи пам`ятаєш, як ганяв м`яча із друзями? Чи знову ти запихаєш градусника у гарячий чай, щоб не йти до школи? Ні, звичайно. Ти уже цього не робиш. Ти не мчиш щодуху у магазин за йогуртом, прихопивши й мені один. Ти більше не розказуєш мені про вчорашнє тренування, від якого у тебе скиглять м`язи, не обговорюєш зі мною красивих дівчат, не дивишся фото з моєї галереї. Ти не повертаєшся у свою квартиру, найкращий друже. Від того твоїм вікнам самотньо. Від того твої вікна-нічна голота.
Дорогий сусіде, дорогий, коханий, чи добре ти спав сьогодні? Чи швидко настав світанок? А ти не голодний? Бажаєш комусь терпких снів, як мені? Сподіваюся, ні. Пам`ятаєш про жахи? Про довгі розмови? Про те, як пізнивсь до зали ? Про те, що я не спала вночі, а ти вранці? Пам`ятаєш, що ти мав помахати мені того вечора з кухні? Пам`ятаєш, як ти затискав мою спину? Ти взагалі пам`ятаєш про мене?
Дорогий сусіде, просто сусіде … Твоїм вікнам без тебе темно. Босі вікна, голі вікна чекають твоєї тіні. І я чекаю бодай би тіні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2016
автор: Луноокая