Пробач, мені Ісусе, Божий сину,
Що я вбиваю ворогів своїх,
Але вони прийшли в мою країну,
Прийшли з мечем, а то великий гріх.
Щоку не підставляю для удару,
Хоч заповідь ти нам таку даєш,
Їх «руський мир» тут не потрібен й даром,
Чому ж нахабство їх не знає меж?
Я мщусь за друзів, око тут за око,
Ветхозаветним воїном я став,
Тоді життя було таке ж - жорстоке,
Але повір, не я його обрав.
Любов й ненависть – два боки монети:
Любов до друзів й рідної землі,
Але є вороги, що всі «завети»
В ненависть перевернуть у мені.
Хоч «Не убий!» а все одно – вбиваю,
Бо тут війна – найвище в світі зло!»
Тут лотерея! Хто кого, не знаю!
Хотілося б, щоб й далі повезло!
Чи виживу? Чи повернусь додому,
Як ворога відкинемо за край?
Але нікому, Господи, нікому
Ми не дамо наш руйнувати Рай.
Щоби чужинець панував у хаті,
Де наша пісня, і душа, і плоть?
Я мушу нечестивців покарати!
А ти за все пробач мені, Господь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634587
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 09.01.2016
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)