Сонце,гаптоване нитками срібла і світла,
запах надії на щастя сковує розум.
весну можна любити лише за грози,
весну можна любити лише за подих літа.
Землю сколихує паросток спокою,
вривається вітер нерівним почерком.
весну можна любити лише за дотики,
весну можна любити за солодкі докори.
Сонце палаюче схоже на давнього бога
що помирає,щоб знов відродитись з праху.
літо можна любити лише за заходи,
літо можна любити за незабутні спогади.
І у середині б’ється у такт із всесвітом
щось, що називають праведним голосом.
літо можна любити лише за проміжки хаосу,
літо можна любити лише за опівнічні бесіди.
Мокрі дороги і вулиці дихають мудрістю,
світ ліхтаря переходить у світло вище.
осінь можна любити лише за тишу,
осінь можна любити за наболілі повісті.
Дощ огортає віконні рами сумом,
у когось за спиною гомони старості.
осінь можна любити за моменти радості,
осінь можна любити за вечори удома.
Небо вкривається білим і вростає у шкіру,
мов передбачене гроно суцільно випите.
зиму можна любити за те, що не вибити -
за чисте сумління, поклик любові і …віру.
Білим спалахує тиша застиглої юності,
Життя, мов суцільне поле слідів заплутаних
зиму можна любити лише за сутінки,
зиму можна любити за передчуття вічності.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634598
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.01.2016
автор: Іра Табак