Всім прівєт!
Я, канєшно, сильно сомніваюсь, що хтось із присутствующих на даном сайті сильно соскучився за Дєдушком! Но!!! Дєдушко, акі Бог! Він просто є! Внє завісімості від того, чи скучає за ним хтось, чи нє. Якщо ж хтось справді скучив, то – прівєт! В особенності це касається нєбєсних гурій – дєвушок, ну і остальних чітатєлів. Для вновь пріобрєтьонних чітатєлів (якщо такі найдуться) об’ясняю – в понятіє «дєвушка» я не вкладаю грубий гінєкологічєский смисл. Дєвушка – ето нєчто возвишенноє… Ай! Та що я вам об’ясняю! Це нада прочувствовать!
Перед тим. Як перейти до свого, так сказать, повєствованія, предупреждаю, що Дєдушко є суржикомовний нєдоукраїнєц і, якщо його суржик крепко ріже вуха, серця і душі борців за чистоту мови, то краще не читайте. Сєбє дороже, як кажуть кляті москалі. Та і не буде мій суржик тянуть вам серпом промєжду ваших ног! Suum cuique – вторили москалям дрєвні рімлянє! Якщо хтось не понімає мудрьоних Дєдушкових фраз і неізвєстних словечок, то Гугл вам в помощь, а Гугл Транслейт – в особєнності. Кажись всіх про всьо предупредив і, якщо хтось дочитав до цього місця і його даже зацепили душеізліянія воспальонного дєдушкового мозга, то читайте дальше. Якщо ж нє, «…відна нє судьба, відна нє судьба…», як співала москальська пєвічка Наталі. Ну, це та, що, тіпа «…о, Боже, какой мусчіна, я чо-то там хочу і в тебе і в сина…». Вона щас з якимось то лі узбеком, то лі таджиком лисим співає. Він, правда, раза в два моложе неї. Навєрно потому і постригся під ноль і бороду відпустив, щоб старше казатись. Пісенька така нав’язлива в них, харашо запомінающася. Я часто наспівую: «…а ти такой, як в дупі геморой…». Достав її, видно, той узбецький альфонс. Да, я отвльокся.
Багато, як казали корєнні аборігени Америки, огнєнной води утєкло с тєх пор, коли Дєдушко послєдній раз тусив на сайті. За це врємя його любімі сігарєти «лакі Страйк» встигли три рази подорожати, потом – з якогось дива, подешевшати, а потом – оп’ять подорожати. Но чо-то я сомніваюсь, що окончатільно. Та і огнєнна вода явно не подешевшала. Кстаті, за це врємя Дєдушко успів вернутись до употрєблєнія крепких напітків (не путать із злоупотрєблєнієм). Ну, якось так вже получилось. Завєдующим наркодіспансером це зразу було расценєно, як попитка уклонитись від ісполнєнія воінского долга перед Родіною. Він так і сказав во врємя прохождєнія Дєдушком медкомісії: « На учот не поставлю – і не надійся! Підеш служити!» Та хіба я коли уклонявся? Ми з кумом наоборот, рощитували. Що сразу після комісії відбудем в расположеніє, от і рішили отмєтіть, так сказать, собитіє, без всяких задніх мислєй. А оказався Дєдушко в ролі бравого солдата Швейка ( нагадую – Гугл!). Прийшли у воєнкомат з патріотічєскими фєнєчками, браслєтами, одіті, як положено – майка, шорти, шльопанці. Кум після того, як ми огнєнну воду пивом полірнули підбив мене тату патріотічєске зробити, но грошей хватило тільки на то, щоб йому оселедця вистригти. Дєдушко не вистриг тільки потому, що вистригати нєфіг із чого – у нього і так уже багато років козирна стрижка – «армєйский бокс», ще з тих врємьон, як він… та воно вам не інтєрєсно про ті врємєна, а, якщо й інтєрєсно, то просто не нада. Армєйску стрижку, щоб ви знали, придумали дрєвні рімлянє, щоб враг не міг схватить вас за волоси і пєрєрєзать глотку. Прийшли ми на комісію, як говорітса, у всєоружії, а вони подумали, що ми хочемо «закосити». Ну чим не Швейки? Психіатр так і сказав Дєдушкові: «Ти, канєшно, виглядиш, як дебіл, но на учот я тебе не поставлю, даже єслі ти мені на столі купу накладеш і ногою розмажеш! Ти вмєняємий!» Та нафіга мені той учот? Став штємпєль да і отпускай! Но в чьом странность! П’ять років назад, коли Дєдушкові треба було пройти комісію для тєхосмотра транспортного срєдства, психіатр казав, що в мене явні отклонєнія в псіхікє і невмотівірувана агресія. І агресію прийшлось мотівіровать двадцяткою вєчнозєльоних амєріканскіх рублєй. Ну, то таке.
А кум переживав, що йому не повезло. В нього зрєніє слабеньке, но окуліст успокоїв: « Глупості! Якщо ти дальнозоркий, то будеш снайпером, без оптіки работать будеш. Бо нафіга вона тобі, якщо і так далеко бачиш, а государству – економія! А єслі близорукий…», - тут окуліст зам’явся, а потом показав на Дєдушка своїм хольоним пальцьом і сказав « а єслі близорукий, то цей наглий пулємьотчиком буде, а ти в нього вторим номером!» Отак кумові відлягло. Правда, не совсєм. Бо в совєтскі армії кум був сєржантом, а Дєдушко више рядового не піднявся. Та що вже зробиш? Так і підносив би патрони та чистив якийсь ДШК сорок сєдьмого года випуска.
Одному мужикові повезло крупно. Йому около шістдесяти, він беззубий, без ноги і в нього постоянний кашель (туберкульоз, наверно). Так йому сказали, що поспособствуют, щоб в развєдку опрєділили. Тіпа, під вєтєрана мав косити. Главне. Щоб не забував кричати: « Дєди ваівалі! За Родіну! За Сталіна!» і прочу хрєнь. Но його предупредили – не дай Боже зуби вставити і кашель вилічити. На цьому спалитись можна. І щоб каждих півроку на провєрку приїжджав – чи, часом, пластіку не зробив, ногу не пришив. Він, кажуть, бивший чорнобилець-ліквідатор, то в таких ноги і самі відростати можуть.
До кінця комісії всьо-таки рішили, що ми з кумом соціально нєустойчіві і, щоб не розлагали армію, оставили нас в рєзєрвє. Після того Дєдушко проходив комісію ще два рази. І знаєте, що оказалось? Що хронічєскі болєзні, пріобрєтьонниє во врємя нічєгонєдєланія, постєпєнно оставляют мій організм. Возможно – ето целітєльне дєйствіє нікотіна і алкоголя. І ще у Дєдушка є тепер канадський НАТОвський камуфляж! Кумова мала служить десь при штабі по снабженію, то вона продала мені по дєшовці ту канадську гуманітарку. І настоящі штатовські тактічєскі бєрци! Тоже, по дєшовці. Харашо, всьо-таки, що нам присилают гуманітарку кляті америкоси і братья-канадці. Нехай буде. Скоро сьома волна. По тєорії вєроятності німецького єврея Ейнштейна ( не путать із совєтским євреєм Езейнштейном, той кінорєжисьором був), якщо шість волн тебе не зачепили, то якась точно накриє. І,скорєй всєго, половим органом протівоположного пола, хай простят мене дєвушкі, ці прєлєстниє гурії (Гугл!) райскіх садов, но таков уж фразєологічєскій оборот.
А на сайті всьо ізмінилось. Так хотілось крикнути: « Ба! Знакомиє всьо ліца!». Та ліц незнакомих більше, чим знакомих. Ніки странні, не нашими буквами написані. Латініцей, тіпа. Це, щоб ви не подумали, що Дєдушко якесь чмо необразоване. Ми всє учілісь понємногу… - казав москальський класік.
Пишут, канєшно, як і раньше – всяке. По більшості – о любві. Хтось - о будущєй, хтось – о настоящєй, хтось - о прошедшей… А що про неї писати, о прошедшей? Ловити треба було, як проходила мімо, як Дєдушко колись ловив, висунувшись із окна двіжущєгося автомобіля, проходящих мімо дєвушок за ягодіци… Іногда – за щось друге. Ох і прикольно пищали! Хтось – убігав, а хтось і приймав приглашеніє покататись. А зря убігали, Дєдушкові якраз ті, що убігали і нравились. А ті, що соглашались… нє, сімпатічні були, і даже красіві. Но, как-то нє то. Прокатав (в прямом смислі, не нада тут мені ото: « Ja, ja! Das ist Phantastisce!» (Гугл Транслейт)), і йшли свою дорогою, а Дєдушко їхав свою – кочкамі да ухабамі.
Да-а-а! Чуже тут всьо стало… Чуствуєш себе дінозавром, виходцем із прошедших епох. Є, канєшно, один пацан чоткий. Лисий такий, весь татуірований. Тіпа латіноса. Класно пише. Мені нравиться. Но я – субьєктівєн, він мій старий друг. Що ж, на прощання – анекдот від Дєдушка.
Приїхала теща в гості до зятя. Вночі він просипається від шума журчащєй води в кухні. Кран. Думає, хтось забув закрити. Входить в кухню, а там – теща. Поставила на полу відрову каструлю з борщом і мочиться туди.
- Мамо! Що ви робите?!
- Злиє ви синок… Уйду я от вас…
Ось так… анекдот в тему… Пока! Як кажуть в дешевих америкосовських фільмах, встрєтімся в аду!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2016
автор: посполитий