нічка темна при свічах завертілася...
тінь тонесенька якась там уздрілася...
і торкалися до вуст бліді пальці рук.
з шумом віял розгорнув чорні крила крук -
і не стало в тій пітьмі ані зірочки,
ані спалаху, ні блиску, ні іскриночки.
а і обрій у зорю ледь окреслений
у завісах, в їдкий дим перелесника -
заревіли там логи́,
б"ють хвостами щоснаги
в тулумбасища;
там чаклують чаклуни,
в лід катають валуни,
виють відьми, відьмаки
мнуть мов скло льодяники
в чані ласощі -
тут усе не до пуття,
непутяще у буття,
в оці бісики.
лиси, миши та щури
не вилазять із нори.
швенді, п"яні шатуни
зазирають в білі сни
в хугу писками...
з хруском кроком ломить лід
в степ крізь ліс крокує дід
хльоста пугою
і іржавий розсвіт п"є,
і щосили хугу б"є,
в білім пеклі велет кат
світ шматує безліч крат,
ставить стугами.
віє віхола і стогне, з болю стелиться.
і кричить в вітрах пітьма у істереці
і кида снігам услід лід камі́нцями,
наїжачилась уся гостро глицями.
у зірковосвітлий світ ночі очками
дивить, тане - відійде швидко крочками,
впа́де тінню тонко... - тінь спить від місяця.
і у тиші враз життя все окреслиться...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634756
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.01.2016
автор: Ем Скитаній