Дощ за вікном. Тепла кав’ярня.
Чашка експресо та краусан
Моє кохання – історія давня
Що перескочила в майбутнє паркан
А ти – неспокою мого причина
Сьогодні моє візаві
І я знов, мов 15-літній закоханий хлопчина
Що твоє фото, мов скарб береже на столі
Твій голос ніжний, як мелодія
Що всі роки в моїй душі звучала
І до смаку твого амурного злодія
Вона теж, напевно, припала
Не ховай оченята – озерця блакитні
І тендітну руку з обручкою теж не ховай
Ми перед долею будемо винні
Якщо розлукам не покладемо край
Ти ж янгол, що живе в моїх снах
Твоє ім’я у серці пишеться курсивом
І тебе в не надісланих листах
Я вважав для себе божим дивом
І мені б вік дивитись як ти каву п’єш
Як мило рученятами чашку обіймаєш
А я боюсь, що дощ скінчиться й ти підеш
І в просторах часу заблукаєш
Мені б вуст твоїх торкнутись хоч на хвильку
І присмак твій солодко-пряний зберегти
Та ти нову здійснюєш помилку
Мій монолог послухавши, зібралася іти…
© Леся Приліпко-Руснак, 08.11.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634851
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2016
автор: Леся Приліпко-Руснак