Закрижавіло скло на кришталь дорогого ґатунку.
До глибин підсвідомих гуде проморожений дзвін.
Світло вікон лягло на порожні пороги і трунком
Опадає на вії посріблений пуховий сніг.
Чобітки одиноко поскрипують площею. Віхола
Ліхтарям підсипає яскравість. Усе, як в той рік.
- Королево казок, ти проїхала в санах півмісяцем?
Мерехтить під зірками осяяний бліднучий слід.
Ти ж не просто покликала Кая в мандрівку засніжену?
З-поміж сотень дітей ти примітила саме його...
Він стійкий і незламний, між муж найдорожчий і відданий.
І малює сніги, коли незабаром Різдво.
Що зуміла сказати йому, поки йшла я, рятуючи?
Що відкрила очам, що дивились допитливо в світ?
Він малює сніги, над відтінками пензлем чаруючи.
І на всі запитання, здається, він знає одвіт.
А сьогодні Святвечір... В соборі усе іще людяно.
Там картина його, де здалека несуть коляду:
В полиновому полі вечірню росу заморожену
Дві дитини збирають в Граалеву чашу пусту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634999
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2016
автор: Artemis