А кровопивці, напившись крові вже по вінця
Викапують ї просто на сміття,
Дають свободу тим безкровним тільцям,
Як вже в очах нема ні мрій, ні майбуття...
І не бояться ані Бога, ні лихого,-
Продали душу і свою, і свого роду,
Вони- БОГИ,вірніше післанці від злого,-
Їм не страшний ні гнів, ні осуд від народу
І справді нечисть владарює світом...
Але ж ви зараз ТУТ - на ЦІЙ ЗЕМЛІ...
А як же там , на роздоріжжі мороку і світла?
В дітей всіх ваших- усмішки ясні...
Вас жінка -мати привела у світ
Та скільки ж ви ковтнули того яду,
Щоб всіма фібрами ненавидіти всіх,
У власній, щоб брехні топитись й зрадах ?!
Людей,вітчтзну, з її минулим-майбуттям
( Мабуть, заручені ви словом від лихого ),-
Ви запродaли, як і своє життя
І у душі нема вже ніц живого...
Опам"ятайтеся, мужі поважні, мільярдери,
Народу свого, так би мовити, сини,-
Підете в паралельнім світі на галери
І не шептатимуть вам пісню явори...
Не покидайте світ з клеймом прокляття
Знайдіть свій спокій і бальзам свій для душі,-
Хай не горить вона ясним багаттям...
Залиште світлу пам"ять по собі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635055
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.01.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова