Я Богу дякую за те, що бачу знову
Петра, що нинi до батькiв приїхав з Львова,
Вони щасливi дочекалися його!
Вiн старший син приятеля мого,
Який з АТО у груднi повернувся,
I, якби, нарештi, уже позбувся
Ризику смертi, що можлива кожну мить,
Але, душа досi страждає i болить.
I чим накажете ту душу лiкувати?
I яким чином легеня переконати,
Що з Пiвденного Сходу "сепарат" -
Його спiввiтчизник i, навiть, "брат"?
Якi пригадує Петро сьогоднi справи?
Поранених тiла, за ними - слiд кривавий,
I перетворений на мiнне поле луг,
На якiм, на його очах, загинув друг,
Фрагменти тих, якi потрапили в "розтяжку"
(Їх особистостi впiзнати дуже важко),
Зруйнованi будинки житловi,
I трупи, трупи... Кожний день - новi...
...Та ще i наклепи, що, нiби, українцi
На Сходi Пiвденнiмi з'явились, мов чужинцi,
Прийшли зi зброєю, з намiром воювати,
Мiста i пiдприємства руйнувати.
...I там, до речi, воював Петрусь
Де сторiччя тому його же прадiдусь,
Молодик, сiчовий стрiлець з Галичини
Був на початку "Громадянської вiйни"...
I що змiнилося? Лише одна з лiтер:
Тодiшня "ДКР" - це нинi "ДНР".
А бiльш рiзницi нiякої i немає.
...Країни єднiсть знову галич захищає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635176
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.01.2016
автор: Mik (галицька миша)