І знову ніч і знову зорі світять
Там, за вікном захмарилась зоря.
Чому ж притихли та замовкли квіти
Бо з холоду завмерла вся земля.
Тумани знов рояться понад гаєм.
В полоні льоду річки та струмки.
Нам час, наш відлік не минає,
Уходять в небуття роки.
Дорога в обрій тягне за собою,
Та розгубив на стежках всі думки.
Лиш тьмяний світ та роздуми з Луною,
Пуховий сніг торкнувся до руки.
А зорі, зорі, як малії діти
Що засвітились мовби оченята.
Мороз на шибках намалює квіти
Та кличе в ніч гуляти на санчатах.
Я знову чую голоси дитинства,
Веселий лемент, та… як звала мати.
Та я в дитинстві довго не барився,
Пішов у ніч дорогою від хати.
Спасибі Вам, що поруч йшли зі мною
Мої думки та зустрічі у сні.
Я різний був, бува братавсь з журбою,
Бува співав, ті пісні лиш мої
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635193
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2016
автор: Dema