ти розпустиш коси і опаде ніч,
я пливтиму в тихім їхнім безбережжі
і лишень голубки твоїх білих пліч
будуть мене вести так беззастережно
через сотню років дельта твоїх губ
мій човен покличе в річку пурпурову
і цілунок, наче богоносний Дух,
скріпить нашу клятву сургучем із кров'ю
заплетеш косу в чарівну стежину,
що летить стрілою до старого замку,
на воротах стане молода княгиня,
яку тільки місяць любить крізь фіранку
я під мури ввійду ворожбитом-князем
і мани відгорну пелену шовкову,
косами своїми світ мені завяжеш,
вмиєш в чорноводді їхнім очисному
пірнеш зі мною, як русалка, в плесо,
замкнені в обійми в чародійстві втонем
загубишись в світі, я в тобі воскресну,
довгі твої коси приведуть додому
12.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2016
автор: Віталій Стецула