Три маленькі колоски. Запустілі хати.
Матір сльози на кістки ллє. Кого благати?
Видно Бог осліп давно. На очах червоне
Ненависне знамено. Смертю серп відгонить.
Молот по надії б’є, розтрощивши віру.
Кров “брат старший” хижо п’є та не знає міри...
Колоски маленькі три. Схрещені на грудях
Ручки білі три не три – в них тепла не буде,
Як нема душі у тих, хто топтавсь по крихтах
Життєдайних і святих в тридцять третє літо.
А червона смерть іде жнивами скорботи,
Хто не схилиться – впаде під її чоботи.
Та хилися – не хились, колоски кирзо́ю
Вже розтоптані. Молись – дуло за спиною.
Сіє голод по полях чорним урожаєм
Хліборобів – в мозолях, босі йдуть до Раю.
Недовиконано план – тисяча в годину
Помира! Чорніє лан. Помовчим хвилину...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635552
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.01.2016
автор: Андрій Майоров