Скільки ще сліз,
Скільки солоних
Мусять пролитись
З очей твоїх
Синіх?
Відповідь стерта.
У попелі сотня валіз.
У скронях досі
Шалено пече.
Небо мовчить,
Небо важко на плечі
Хилиться.
Небо просить ще.
Страшно думати.
Єдині слова
Забуваються.
Небо мовчить.
У правиці попіл
Автоматних черг.
У скронях пече.
Хочеться вибити вікна.
Адже тобі так
Нестерпно гаряче.
Черговим мінним вибухом
Віру – вщент.
Вибач, цей світ війну
Доручив тобі.
Вибач, Адонісе.
То буде, мабуть,
Остання весна.
То буде весна
Без слів, без сліз.
У попелі мертвих
Валіз
Ти попросиш
Трохи вина.
А потім –
Війна у тобі,
А потім -
Червоні сніги.
Мить.
Це усе, що залишиться.
Наодинці.
Не знайдеться
Потрібних слів.
І болітиме так,
Як вирване крило
Синиці.
І небо, заплющивши
Очі,
Важко на плечі
Хилитиметься.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635605
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.01.2016
автор: Іра Табак