На дворі заметіль кружить.Зима.
Мороз на склі вікна малює візерунки.
Від сварки холодок між нами пробігає,
Ми з гіркотою у словах з’ясовуємо стосунки.
Де зникли наші з ласкою слова,
Що нас теплом кохання, серця і душу гріли.
У чому винен я, в чім завинила ти,
Навіщо стільки слів - образ собі наговорили.
З твоїх очей непрохана скотилася сльоза,
Від хвилювання я палю, насупив брови,
Хай нас мине подружня ця гроза,
Пора звертатися до мирної розмови.
Не вже цей холодок копійчаних образ,
В оцій, нікчемній сварці ми собі наговорили,
Наше життя враз переверне в негаразд,
Все стане крижаним все те що ми створили:
Побач кохана, любий,і ти мені пробач…
Яка різниця хто промовить першим.
Ми тільки разом подолаємо це скопище невдач,
Давай же поцілунком сварку цю завершим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635672
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2016
автор: Викчер