Чому здаюся я чудною,
коли з квітками говорю,
або милуюся росою –
я до нестями це люблю?!
Вони всміхаються до мене,
кивають «Так», а потім «Ні».
Голубить листячко зелене
долоні втомлені мені.
Ця ніжність серденько омиє,
Нектаром ляже на душі,
І щось таке в мені заниє,
що дасть любов мою…усім.
Натхнення я черпаю з квітів,
збираю мудрості пилок.
І я не знаю кращих ліків
ніж ніжний аромат квіток.
Я почуваюся собою
у квітниковому раю.
Чому здаюся я чудною?
Я до нестями це люблю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635787
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2016
автор: Лана Мащенко