Вони міряють мене шкалою глибинних відчуттів, які заховані за оболонкою всесвітньої невидимості. Їхні погляди пронизують мене, вловлюючи усі мої істини, життєві принципи, недосконалості моєї хиткої нестабільної особистості. Вони споглядають мене крізь призму авангардних цінностей, типових критеріїв, одвічних правил, як нетипову постать з її особистими надуманими комплексами, непотрібними переконаннями та нестабільними поглядами.
Цей світ – джерело скупчення адаптованих інтровертів, надуманих ідіом, які сповнені цинізму. Це світ невдах, мрійників, які переконують себе ж у тому, що світ ще може стати кращим. Насправді ж усім байдуже до псевдо проблем людства, і байдуже, що це і їх проблема, адже кожен – частина цього гурту симетричних особистостей, які вважають себе унікальними. Це до презирливості огидно – слухати соц.перепис морально убитих частин недосконалого перегорілого світу.
Я – частина цього світу, людина без особливих талантів, типовий конформіст, який рятується дозами швидкої прози, ненормованим вживанням словесного алкоголю. Я припинала б писати ці болючі, немов відкриті рани рядки, якби…
Мене давно ніщо не зачіпало, ніщо не торкалось струн моєї душі, натягнутих до максимальної межі. Мене не приваблювали ані мінливі розмиті вогні мого міста, ані люди з їх особливими рисами, або типовими вадами. Окрім тебе… І справа не у високій дозі тестостерону твоїх доторків, не у яскравих спалахах твоїх сірих, мов безодня очей, не у твоїй усмішці, світлішій за тисячі сонць… Справа у всій твоїй сутності, у твоїй харизмі, яка проникає десь у коридори серця, не розуму, а душі. Справа у тому, що таких, як ти – немає, ти – неповторний у своїй симетричності, ти – відірваний від зрадливості цього жорстокого світу.
Я б припинила присвячувати тобі вірші, досі не прочитані тобою, ніколи більше не турбувала тебе своєю поетичною сентиментальністю, надмірною увагою до людських нещасть. Я б обіцяла тобі знайти своє у цьому житті, і переконатись у тому, що воно моє, а не кимось нав’язане. Але ти став не заваді усьому. І водночас став усім.
Я б навчилась жити так, як треба, готуючи тобі зранку сніданок, заварюючи чай, дивитись, як ти їси, сидячи поруч на кухні. Я б навчилася жити так, як усі, невпинно поспішаючи за проміжками життя, центром якого був би – ти… Я б змогла стати такою, як усі, хто тебе оточує….
Знаєш, я не хочу знову присвячувати тобі цілі поеми, про існування яких ти і не здогадуєшся… Я хочу, щоб ти відчував, що бути не таким, як усі – прекрасно, бачити не так, як усі – і є сенсом існування кожної свідомої особистості, яка живе власною думкою, а не соціальним принципом. Якщо у мене є на те право, я хочу, щоб ти знав, що без тебе – я частина цієї метушні, цієї болючої безпомічності, швидкої втечі від серйозних намірів.
Я залишусь такою, щоб бути ближчою до тебе, щоб відчувати, що у серці б’ється єдине виправдання – любов…. Знаєш, я б навчилася забувати усе, кохати вільно, не пишучи весняних сповідей. Я була б з тобою, за тебе, заради тебе усе відзначене мені на землі існування, якби ти просто був поруч….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635792
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2016
автор: Іра Табак