Сліди на білому снігу,
Мов химера на папері.
І вітер бється з розбігу,
Та ломить закриті двері.
Вже вечір якось лілово
Завис над сусідським дахом.
І з губ вилітає слово
На волю стокрилим птахом.
Думка всечасно, всемісно
Шматує і ломить тіло.
Звісно, що серцю затісно,
За словом воно б летіло.
Бо ще оптимізму повне,
Ще серце вірить в прийдешнє.
Та грубий світер із вовни,
Все ловить серце у клешні.
І серце вже не втікає,
Зовсім змирилося наче.
От тільки щось запікає
У грудях. Терпке й гаряче.
2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636053
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2016
автор: Василь Надвірнянський