І ніби нічого не сталося:
Он, сонце за гору тіка
І небо у річці купається,
Та й ниточка стежки тонка
В траві заховалась нескошеній,
Мабуть, утомилась за день?
В полон мене візьмуть непрошені
Думки, які сипе із жмень
Життя, що не може без сумнівів
Прожити й мені не дає -
І в душу вже хмари насунули,
Й на серці так важко стає.
Та де ж воно те перемирення?
А в відповідь - відчай: війна...
Допоки ж пусті слухать скімлення,
В яких правди й краплі нема?
Дивлюсь на онука дорослого -
Та тільки б було все гаразд.
В молитвах до неба високого
Звертаюсь за день я не раз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2016
автор: Радченко