Чорне Місто

Це-  гальюн  (а  світлина-  клозет  типу  "water")
З  вічним  кредо  комун  на  кістках  танцювати...
...Понад  Стіксом  висять    чорнорукі  мости,
Наче  лап  розіп"ятих  павукохрести.

Вий  моторний-  сови  завмираючий  клич...
Місто  Чорне  сюди  спорожняється  в  ніч...
Шин  згоріла  зола  пролітає  крізь  комин...
...Світле  місто...  Безладно  спливаючий  спомин...

...Там,  у  Сонячнім,  радості  долі  чекав.
Там  стежками  дитинства  на  волі  блукав...
Там  я  сонце  в  долоні  дитячі  ловив...
Та  не  втримав,  одначе.  Усе  розгубив,

І  проміння  його  вже  не  те  у  долонях.
Мікс  із  змін-  що  з  того?  Сльози  з  кров"ю  солоні
Цінувати  без  змісту  навчилися  ми...
...Череп  Чорного  Міста  зіяє  з  пітьми,

І  з  палаючих  жовтопекельних  зіниць  
Вилітають  вагони  його  колісниць,
Мов  би  душі,  що  вирвались  з  пекла  на  простір...
І  з  двома  берегами  межуючий  острів,

Наче  прихисток  тим,  хто  душею  живе,
Мов  актор,  що  у  роль  увійшов,  та  пливе,
Хоч,  буває,  веслом  хоче  вдарить  Харона.
Місто  Чорне...  ОСТАННІЙ  РУБІЖ  ОБОРОНИ.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116011601556  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636150
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.01.2016
автор: Сокольник