***

Осінь  золотиться  листячком  кленовим.
Журавель  останній  в  вирій  відліта.
Сонячний  клубочок  шарудить  у  кронах,  -
тепло  їх  востаннє  нині  обійма.
     Тоне  горобина  в  небесних  озерцях.
     Пташечка  співає  пісню  чарівну.
     А  вона  торкає  спогадами  серця
     про  наївно-милу  дівчину-Весну.  
Про  цілунки  в  коси,  вквітчані  барвінком,  
й  прохолодні  роси  в  миті  розлучань.  
Про  солодкі  губи  з  атоматом  кави
і  кохані  очі  грайливо-лукаві...  
     Знов  весна  минула  й  літо  ген  чкурнуло,
     осінь  зашарілась  плодом  наливним.
     Дякую  Пташині  -  душу  сколихнула:
     знову  відчуваю  я  себе  живим.  
Знову  пориваюсь  в  незвідані  далі.  
І  на  все  у  світі  вистачає  сил.
Більше  не  боюся  суму  і  печалі.
знаю  бо:  Кохання  розітре  їх  в  пил

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2016
автор: Ігор Кулай